Оперізувальний герпес (ICD-10: B02) 🚨

Герпес зостер (оперізувальний лишай): вірусне неврологічне захворювання шкіри з больовими проявами

Огляд

Герпес зостер, загальновідомий як оперізувальний лишай, є гострим вірусним захворюванням, що переважно уражає нервову систему, шкіру, а іноді й слизові оболонки. Для нього характерні виражений локалізований біль, типова везикулярна шкірна висипка та ризик тривалих неврологічних ускладнень, таких як постгерпетична невралгія. Найчастіше стан виникає в дорослих і людей похилого віку, але може уражати будь-кого, хто раніше переніс вітряну віспу (varicella).

Захворювання розглядають як реактивацію латентного вірусу varicella-zoster (VZV), того самого вірусу, що спричиняє вітряну віспу. Після первинного інфікування вірус залишається в стані латенції в нервових гангліях, часто протягом десятиліть. За певних умов — таких як імуносупресія, старіння, стрес, травма або системне захворювання — вірус реактивується, просувається вздовж чутливих нервів і спричиняє типову висипку оперізувального лишаю у відповідному дерматомі.

Етіологія

Герпес зостер спричиняється вірусом varicella-zoster (VZV), представником родини герпесвірусів (Herpesviridae). Після первинної інфекції (зазвичай у дитячому віці як вітряна віспа) вірус переходить у латентну фазу в чутливих нервових гангліях. Ендогенна реактивація цього латентного вірусу запускає оперізувальний лишай.

Фактори ризику, що сприяють реактивації VZV, включають:

Похилий вік: Ризик різко зростає після 50 років;
Ослаблена імунна система: HIV/AIDS, рак, трансплантація органів або імуносупресивна терапія;
Психологічний або фізичний стрес;
Хронічні захворювання: цукровий діабет, ниркова недостатність або аутоімунні стани;
Нещодавня травма або хірургічне втручання в ділянці ураженого дерматому.

Реактивація VZV зазвичай не передається іншим як оперізувальний лишай сам по собі. Однак прямий контакт із рідиною з пухирців при оперізувальному лишаї може передати вірус неімунній людині, що призведе до вітряної віспи, а не до оперізувального лишаю.

Клінічні прояви

Провідним симптомом герпесу зостер є локалізована, болюча везикулярна висипка, яка зазвичай з’являється на одному боці тіла, відповідаючи розподілу одного дерматому — ділянки шкіри, що іннервується одним чутливим нервом. Такий дерматомний характер висипки зумовлений переміщенням вірусу від спинномозкового ганглія вздовж периферичного нерва до шкіри.

Найчастіше уражаються такі ділянки:

Торакальні дерматоми (T3–L2): Понад 50% випадків;
Гілки трійчастого нерва: Особливо очна гілка, що може уражати око та створювати ризик втрати зору;
Фаціальні та шийні дерматоми: Включно зі шкірою волосистої частини голови, вухом і шиєю;
Рідко дистальні відділи кінцівок: Ноги або кисті.

Захворювання зазвичай прогресує через такі стадії:

Продромальний період: Триває 1–4 дні, характеризується нездужанням, втомою, лихоманкою (38–39°C), локалізованим болем, свербежем або поколюванням у ураженому дерматомі.
Гостре висипання: Червоні плями переходять у скупчення дрібних, напружених прозорих везикул (0.3–0.5 cm у діаметрі) на еритематозному тлі. Вони можуть ставати гнійними або геморагічними протягом 72 годин.
Утворення кірок і загоєння: Везикули вкриваються кірками протягом 7–10 днів і відпадають через 2–4 тижні. Може залишатися легка пігментація або залишкове рубцювання — особливо при некротичній формі.

Біль, пов’язаний із герпесом зостер, може бути інтенсивним і стійким, описується як відчуття печіння, колючого болю або електричного удару. У тяжких випадках відзначають парестезію (аномальне шкірне відчуття) і гіперестезію (підвищену чутливість до дотику). Біль часто передує висипці та може зберігатися після регресу елементів, переходячи в постгерпетичну невралгію.

Діагностика: як діагностують герпес зостер

Діагноз герпесу зостер переважно є клінічним і ґрунтується на типовому дерматомному розподілі везикулярних уражень у поєднанні з однобічним болем. Наявність елементів на різних стадіях — папул, везикул, пустул, кірок — на червоній, набряклій основі вздовж одного нервового ходу переконливо свідчить про герпес зостер.

Додаткові діагностичні методи можуть використовуватися в таких ситуаціях:

Атипові прояви: Особливо в осіб з імунодефіцитом або якщо висипка відсутня (zoster sine herpete);
Офтальмологічне ураження: Для оцінки очних ускладнень;
Неврологічні симптоми: Для виключення енцефаліту або мієліту.

Підтверджувальні лабораторні методи включають:

Мазок за Цанком: Виявляє багатоядерні гігантські клітини з вмісту везикул (неспецифічний для HSV або VZV);
PCR (Polymerase Chain Reaction): Найчутливіший і найспецифічніший метод для виявлення ДНК VZV у вмісті везикул або CSF;
ELISA: Використовується для виявлення антитіл до VZV (IgM, IgG), особливо при рецидивних або субклінічних випадках;
Пряма та непряма імунофлуоресценція (DFA/IFA): Використовується для виявлення антигенів VZV в інфікованих клітинах.

Лікування герпесу зостер

Основні цілі лікування — скоротити тривалість симптомів, прискорити загоєння елементів, зменшити вірусну реплікацію та запобігти ускладненням, таким як постгерпетична невралгія.

Противірусна терапія:

Противірусні препарати найбільш ефективні, якщо їх розпочати протягом 72 годин від появи висипки. До поширених засобів належать:

Ацикловір: 800 mg п’ять разів на добу протягом 7–10 днів;
Валацикловір: 1,000 mg тричі на добу протягом 7 днів (переважний завдяки кращому пероральному всмоктуванню);
Фамцикловір: 500 mg тричі на добу протягом 7 днів.

Контроль болю:

Оскільки біль часто є найбільш виснажливим симптомом, можуть застосовуватися такі препарати:

НПЗП або ацетамінофен: Для легкого та помірного болю;
Габапентин або прегабалін: Для нейропатичного болю та постгерпетичної невралгії;
Трициклічні антидепресанти (наприклад, амітриптилін): Особливо для тривалого нервового болю;
Топічні пластирі з лідокаїном 5%: Для локалізованого полегшення в невралгічних ділянках;
Опіоїди: Резервуються для тяжкого, рефрактерного болю, що не контролюється іншими засобами.

Місцевий догляд і полегшення симптомів:

Холодні компреси: Зменшують печіння та запалення;
Каламін або заспокійливі лосьйони: Допомагають підсушити везикули та полегшити свербіж;
Належна гігієна: Для профілактики вторинної бактеріальної інфекції.

Ускладнення герпесу зостер

Хоча більшість випадків герпесу зостер минають протягом 2–4 тижнів, можуть виникати серйозні ускладнення, особливо в осіб похилого віку та з імуносупресією:

Постгерпетична невралгія (PHN): Стійкий нейропатичний біль, що триває >90 днів після регресу висипки; частіше у пацієнтів старше 60 років;
Офтальмічний зостер: Ураження очної гілки трійчастого нерва може призвести до кератиту, увеїту або навіть незворотної втрати зору;
Дисемінований зостер: Виникає в осіб з імунодефіцитом; характеризується поширеними ураженнями та залученням внутрішніх органів;
Менінгіт або енцефаліт, зумовлені зостером: Рідкісні, але тяжкі неврологічні ускладнення;
Моторні нейропатії: Можуть призводити до слабкості кінцівок або паралічу мімічних м’язів у відповідних дерматомах.

Профілактика герпесу зостер та його ускладнень

Профілактика оперізувального лишаю зосереджена насамперед на вакцинації та підтримці імунної системи:

Вакцинація:

Вакцинація є найефективнішим методом зменшення як частоти, так і тяжкості герпесу зостер та постгерпетичної невралгії. Існують два основні варіанти вакцини:

Shingrix (рекомбінантна вакцина проти зостеру): Рекомендована для дорослих віком 50 років і старше; вводиться у двох дозах з інтервалом 2–6 місяців; забезпечує >90% захисту;
Zostavax (жива атенуйована вакцина): Старіша вакцина, нині застосовується рідше; не рекомендована для осіб з імунодефіцитом.

Додаткові стратегії профілактики включають:

Раннє лікування первинної вітряної віспи (chickenpox) та обмеження контакту з інфікованими особами;
Здоровий спосіб життя та підтримка імунітету: Достатній сон, контроль стресу, збалансоване харчування та уникнення імуносупресивних чинників;
Негайне лікування нових епізодів герпесу зостер для зменшення тривалості, тяжкості та ймовірності ускладнень.

Висновок

Герпес зостер є потенційно виснажливим захворюванням, яке виходить за межі шкірних проявів, часто супроводжується значним нервовим болем і тривалими ускладненнями. Раннє розпізнавання, своєчасна противірусна терапія та адекватний контроль болю є ключовими для мінімізації захворюваності. Вакцинація забезпечує потужний захист, особливо в осіб похилого віку, які мають найвищий ризик.

Завдяки належній освіті, проактивному веденню здоров’я та доступу до медичної допомоги люди можуть значно зменшити вплив оперізувального лишаю та підтримувати кращу якість життя — навіть перед обличчям цього складного захворювання реактивації.