Пітіріазіс Вершиколор (МКХ-10: B36) ⚠️

Різнобарвний лишай: хронічна поверхнева грибкова інфекція шкіри

Огляд

Різнобарвний лишай, також відомий як tinea versicolor (лупяний лишай), — це хронічна рецидивна поверхнева грибкова інфекція шкіри, спричинена дріжджоподібними грибками роду Malassezia, найчастіше Malassezia globosa або M. sympodialis, причому залучено кілька видів. Ці ліпофільні організми є частиною нормальної мікрофлори шкіри, зокрема в себацейних (жиронасичених) ділянках. Інфекція виникає внаслідок зміщення Malassezia, нормального мешканця шкіри, з його дріжджової форми у нитчасту форму за умов, що цьому сприяють.

Захворювання характеризується появою чітко відмежованих, лущасих, знебарвлених плям і вогнищ, що варіюють за кольором: від рожевого, жовто-коричневого та світло-коричневого до гіпопігментованого або крейдово-білого, особливо в осіб із темнішою шкірою. В більшості випадків захворювання протікає безсимптомно, хоча у деяких пацієнтів може виникати легкий свербіж. Незважаючи на доброякісний характер, різнобарвний лишай нерідко спричиняє естетичний та психосоціальний дискомфорт, особливо через видимість на відкритих ділянках шкіри.

Патогенез і тригерні чинники

Malassezia живе на шкірі кожного. Різнобарвний лишай виникає, коли змінюються її ріст і взаємодія з хазяїном, а не внаслідок зараження організмом, а перехід до нитчастої форми сприяється різними внутрішніми і зовнішніми чинниками, що порушують гомеостаз шкіри. До них належать:

• Спекотний та вологий клімат: сприяє потовиділенню та виробленню шкірного сала, що сприяють наявним на шкірі дріжджам;
• Гіпергідроз: посилене потовиділення, особливо в спортсменів або в сезонні перехідні періоди;
• Гормональні чинники: застосування оральних контрацептивів, гормональні коливання або ендокринні розлади (наприклад, синдром Кушинга);
• Імунодефіцит: стани, такі як ВІЛ/СНІД, онкологічні захворювання або тривале застосування кортикостероїдів;
• Генетична схильність: у деяких осіб спостерігається сімейна тенденція до цього захворювання;
• Індивідуальна схильність: порушення захисного бар’єру шкіри може сприяти розмноженню грибків.

Після активації грибки проникають у роговий шар шкіри (найзовнішній шар) і виробляють азелаїнову кислоту та інші дикарбонові кислоти, які пригнічують синтез меланіну, спричиняючи постзапальні зміни пігментації.

Клінічна картина

Характерною ознакою різнобарвного лишаю є поява чітко відмежованих, лущасих, знебарвлених плям і вогнищ, що варіюють за відтінком: від рожевого, засмаглого та світло-коричневого до гіпопігментованого або крейдово-білого, особливо у пацієнтів із темнішим типом шкіри. Нерідко ураження спочатку з’являються у вигляді дрібних округлих або овальних плям діаметром до 1 см, проте згодом вони зливаються у більші вогнища.

Типові ознаки:

• Колір: залежить від типу шкіри та стадії ураження — «кава з молоком», лососево-рожевий, жовто-коричневий або світліший від навколишньої шкіри;
• Лущення: дрібне, висівкоподібне лущення, яке зазвичай стає помітним при зшкрябуванні (позитивний «симптом тертки»);
• Межі: чіткі, можливе відцентрове поширення;
• Симптоми: переважно безсимптомний перебіг або легкий свербіж, що посилюється при підвищеному потовиділенні.

Локалізація

Різнобарвний лишай переважно уражає ділянки шкіри, багаті на сальні залози та схильні до підвищення температури. Типові зони ураження:

• Груди та верхня частина спини;
• Живіт;
• Шия та плечі;
• Проксимальні відділи кінцівок (плечі, стегна);
• Рідше: обличчя, волосиста частина голови, пахова ділянка та статеві органи — зазвичай при поширеному або рецидивному перебігу.

Після сонячного опромінення на раніше уражених ділянках шкіри може зберігатися тимчасова гіпопігментація, що надає шкірі плямистого вигляду — так звана «постзапальна лейкодерма». Цей ефект зумовлений пригніченням меланогенезу і є оборотним при адекватному лікуванні.

Фолікулярна форма різнобарвного лишаю

Окрім класичної плямистої форми, різнобарвний лишай може проявлятися у вигляді фолікулярної форми, яка зустрічається рідше і може нагадувати бактеріальний фолікуліт.

Ключові ознаки цього варіанту:

• Локалізація: найчастіше уражаються груди, спина, плечі, а також плечі і стегна;
• Ураження: множинні дрібні червоні або тілесного кольору папули або пустули навколо волосяних фолікулів (перифолікулярне розташування);
• Симптоми: може супроводжуватися свербежем, печінням або подразненням — більш вираженим, ніж при класичній формі;
• Диференційна діагностика: необхідна для відмежування від бактеріального фолікуліту — пряма мікроскопія підтверджує діагноз; посів не потрібен рутинно і його застосовують лише у складних для діагностики випадках.

Діагностика різнобарвного лишаю

Діагноз зазвичай встановлюється клінічно та підтверджується простими та швидкими лабораторними методами для верифікації грибкової природи уражень:

• Люмінесцентна лампа Вуда: вогнища флюоресціюють жовто-золотавим або помаранчевим свіченням в ультрафіолетовому світлі, особливо при ураженні Malassezia furfur;
• Мікроскопічне дослідження (препарат з КОЛ): зшкряб шкіри, оброблений гідроксидом калію, виявляє характерний малюнок «спагеті з фрикадельками»: короткі зігнуті гіфи та округлі спори;
• Культуральне дослідження: на спеціальних ліпідовмісних середовищах виростають вершкові слизові колонії, хоча посів рідко потрібний при типовому перебігу;
• ПЛР-діагностика: може застосовуватися у складних або рецидивних випадках для молекулярної ідентифікації виду Malassezia.

Лікування різнобарвного лишаю

Терапевтичний підхід визначається тяжкістю, поширеністю та частотою рецидивів інфекції. Ефективними є як топічні, так і системні протигрибкові засоби, при цьому перевага надається місцевому лікуванню при локалізованому перебігу.

Місцева терапія (перша лінія при легкій та середньотяжкій формі):

• Кетоконазол 2% шампунь або крем: наносять один або двічі на день протягом 2–4 тижнів;
• Клотримазол, міконазол або селену сульфід: протигрибкові креми, що наносяться двічі на день до клінічного видужання;
• Сульфід селену 2,5% лосьйон: наносять на уражену ділянку і змивають через 10 хвилин (через день);
• Піритіон цинку або серовмісні мила: використовуються як підтримуюча або профілактична терапія при рецидивному перебігу.

Системна терапія, зарезервована для поширеного, рецидивного або резистентного до лікування захворювання:

• Ітраконазол;
• Флуконазол. Дозування та тривалість лікування визначаються лікарем і відрізняються між країнами;
• Пероральний кетоконазол не рекомендований при цьому захворюванні, через ризик тяжкого ураження печінки та вплив на надниркові залози; за потреби системного засобу застосовують ітраконазол або флуконазол.

В усіх випадках важливо, щоб пацієнт завершив повний курс лікування. Рецидиви зумовлені переважно спекою, вологістю та індивідуальною схильністю, а не гігієною, і трапляються настільки часто, що для їх запобігання нерідко застосовують підтримувальне лікування. При тривалому або поширеному перебігу може застосовуватися поєднання пероральних і місцевих засобів.

Профілактика різнобарвного лишаю

Оскільки це захворювання має високу схильність до рецидивів (особливо в теплому кліматі або у схильних до нього осіб), профілактичні заходи відіграють важливу роль:

• Регулярне застосування протигрибкових шампунів: наприклад, кетоконазолового або із сульфідом селену — один або двічі на тиждень, особливо в спекотні місяці;
• Належна гігієна шкіри: щоденний душ, відмова від щільного одягу, своєчасна зміна одягу після потовиділення;
• Контроль потовиділення: застосування антиперспірантів та одягу з дихаючих тканин для зменшення вологості шкіри;
• Обмеження тривалого перебування на сонці: особливо в період відновлення після загострень, щоб залишкова гіпопігментація не ставала більш помітною;
• Лікування супутніх станів: імунодепресії або гормонального розладу, за їх наявності.

Висновок

Різнобарвний лишай — поширена поверхнева грибкова інфекція, що виникає, коли Malassezia, нормальний мешканець шкіри, змінює свій ріст за сприятливих для цього умов. Попри медично доброякісний характер, його зовнішні прояви та схильність до рецидивів можуть викликати значні косметичні занепокоєння. Своєчасна діагностика, адекватне лікування та довгострокові профілактичні стратегії є необхідними умовами для досягнення стійкого результату та мінімізації ризику рецидивів.

Завдяки поєднанню місцевої та системної терапії, гігієнічних заходів і контролю зовнішніх чинників більшість пацієнтів досягає хороших результатів. Навчання пацієнтів щодо закономірностей рецидивів та варіантів підтримуючого лікування відіграє вирішальну роль в ефективному веденні захворювання.